Переклад фрагменту тексту Девіда Юма

Про походження ідей.

Всі сприйняття людського розуму виявляються у двох різних формах, які я називатиму Враженнями та Ідеями. Різниця між ними полягає у силі та інтенсивності з  якою вони впливають на нашу розум, прокладаючи шлях до наших думок або свідомості. Сприйняття, котрі є найбільш сильними, ми назвемо враженнями: під ними я розумію всі наші відчуття, пристрасті та емоції, які виникають у нашій душі. Під ідеями я розумію слабкі відображення вражень у мисленні та доведеннях, такими є, наприклад, усі сприйняття викликані теперішньою ситуацією, за винятком зорових та слухових і за винятком задоволення або ніяковості, що вони можуть спричинити. На мою думку, не варто занадто довго пояснювати цю відмінність. Кожен з нас легко відчує різницю між мисленням і почуттями. Звичайні прояви мислення і почуття легко визначити, отже це цілком можливо, але в деяких особливих випадках, вони можуть бути дуже подібними. Наші ідеї можуть наближатися за властивостями до вражень, коли ми перебуваємо у стані сну, нервового збудження, афекту чи під час інших душевних збурень. А іноді буває навпаки – наші враження настільки слабкі і непомітні, що ми не можемо відрізнити їх від ідей. Але, незважаючи на велику схожість у певних випадках, вони загалом настільки різні, що ні в кого не може бути сумнівів щодо того, що вони мають називатися по різному для більш точного їх розрізнення.

Є й інший спосіб поділу наших сприймань, який також буде для нас корисним. Він поширюється як на відчуття, так і на ідеї. Це розподіл відчуттів та ідей на Прості та Складні. Прості сприймання чи враження та ідеї це ті, котрі не допускають ні розрізнення, ні поділу. Складні ж, на відміну від перших, можна поділяти на частини. Наприклад, визначений колір, смак і запах, є тими якостями, що можуть об’єднуватися в одному яблуці, легко зрозуміти, що вони неоднакові, але в той же час визначаються через один предмет.

Отже ми розглянули основні види на які можуть бути розподілені відчуття та ідеї і тепер можемо більш предметно говорити про їхні якості і відношення. Перша, особливість, котра впадає мені в око – це величезна схожість між нашими враженнями та ідеями в усіх рисах окрім сили та інтенсивності. Таким чином, вони до певної міри можуть бути відображеннями одна одної; отже всі розумові сприймання подвійні і постають у вигляді вражень та ідей. Коли я закриваю очі й думаю про мою кімнату, ідеї, що я утворюю є точними репрезентаціями отриманих мною вражень, немає того у ідеях, чого не було б у відчуттях. Оглядаючи всі інші наші відчуття, ми побачимо ту ж саму схожість та репрезентацію. Ідеї та враження завжди пов’язані одні з одними. Це помітна обставина якій варто приділити окрему увагу.

Заглибившись у детальний розгляд проблеми, я дещо відійшов від початкової ідеї, а саме, що потрібно використати розрізнення сприймань на прості і складні, щоб уточнити загальне твердження про загальну схожість наших ідей та відчуттів. Я спостеріг, що багато наших складних ідей не мають відповідних їм відчуттів, а складні відчуття, у свою чергу, не можуть бути точно скопійовані в ідеях. Я можу уявити таке вигадане місто як Новий Єрусалим з золотими дорогами та рубіновими стінами будинків, хоча такого місця не існує. Однак я бачив Париж, але чи можу я при цьому стверджувати, що можу сформувати ідею цього міста, яка б відображала всі його вулиці й будинки у правильних пропорціях?

Отже я усвідомлюю, що все ж загалом є дуже велика схожість між нашими складними враженнями та ідеями, але вони не копіюють одне одного. Тепер можемо подумати над нашими простими сприйняттями. Після детального дослідження цього питання я можу ризикнути ствердити, що тут правило діє без винятків, тобто кожна проста ідея має відповідне їй просте враження і навпаки. Ідея червоного кольору, котру ми витворюємо у темряві та враження котре впливає на нас, коли сонце світить нам в очі відрізняються лише за інтенсивністю, але не за природою. Та сама ситуація з усіма нашими простими враженнями та ідеями, однак це неможливо довести простим їх переліком. Хто бажає знайти підтвердження моєї тези може розглянути стільки прикладів, скільки йому буде достатньо. Але якщо хтось хотів би заперечити цю загальну подібність, то йому можна запропонувати назвати просте враження, що немає відповідної простої ідеї, чи просту ідею, котра не має відповідного простого враження. Якщо опонент не відповість нічого на наше запитання, просто через нездатність на нього відповісти, ми цілком можемо зробити правильний висновок, виходячи з такої реакції та нашого власного досвіду. 

Отже ми зрозуміли, що всі прості ідеї і враження подібні одне до одного, і оскільки складні сформовані ними, остільки можна стверджувати, що ці два види сприймання пов’язані одне одним. Відкривши це відношення, котре не потребує подальшого дослідження, я зацікавився деякими іншими їхніми якостями. Дозвольте мені з’ясувати як вони відповідають їхній сутності, і котрі з вражень або ідей є причинами, а котрі – наслідками.

Всеохопне дослідження цього питання є об’єктом мого дослідження. Відтак, ми повинні будемо вдовольнитися загальним твердженням, що всі прості ідеї походять від простих вражень, які їм відповідають і точно їх репрезентують.

В пошуках феноменів, які могли б довести моє твердження я знайшов лише два їх види, але кожен з цих видів очевидний, поширений та інформативний. Спершу я переглядаю те, що вже було доведено, що кожне просте враження супроводжується відповідною ідеєю і навпаки. З цього непорушного зв’язку між ними можна негайно зробити висновок, що існує сильний зв’язок між нашими кореспондентними враженнями та ідеями, завдяки цьому одні мають значний вплив на інших. Такий непорушний зв’язок у нескінченній кількості випадків ніколи не може виникнути випадково. Це з точністю доводить залежність вражень від ідей, а ідей – від вражень. Тепер можна визначити який порядок має ця залежність, для цього я розглядаю їх початковий порядок і виявляється, що прості враження завжди передують відповідним ідеям і ніколи навпаки. Щоб у дитини виникла ідея багряного або жовтогарячого кольорів, солодкого або гіркого я показую їй предмети, іншими словами, поставляю їй ці враження, тоді як намагатися вплинути на ідеї, щоб викликали відчуття було б абсурдно. Наші ідеї не продукують відповідні їм враження, ми не відчуваємо кольору і не переживаємо відчуття лише думаючи про них. З іншого боку, ми бачимо, що кожне враження, розумове або тілесне постійно супроводжується ідеєю подібною до нього й відрізняється лише у силі та інтенсивності. Постійний зв’язок наших подібних сприймань є переконливим доказом того, що одне обумовлює інше, першість вражень у цьому зв’язку так само доводить, що враження є причинами ідей, а не навпаки.

Щоб підтвердити це я розгляну простий і переконливий феномен, який має місце, коли через який-небудь випадок здатності, що забезпечують наші враження не виконують своїх функцій, наприклад, коли людина народжена сліпою або глухою. У таких людей втрачається здатність не лише до вражень, а й до продукування ідей, навіть сліди вражень не проникають до розуму. Така ситуація може виникнути тоді, коли органи чуття ніколи не були задіяні, щоб витворити таке враження. Ми не можемо сформулювати ідею смаку груші, не спробувавши її.

Однак, є один суперечливий феномен, який може довести, що у вищезазначеному випадку не так вже й неможливо для ідей іти перед відчуттями. На моє переконання, можна стверджувати, що певні чіткі ідеї кольорів, які ми бачимо, або звуків, які ми чуємо дуже відрізняються одна від одної, але в той же час, дуже подібні. Якщо моя думка правильна, то різним кольорам і відтінкам кольорів також, відповідатиме певна незалежна ідея. Якби це потрібно було заперечити, то можна було б навести такий приклад, що завдяки постійній градації відтінків можна дістатися до такого, який би найменш відповідав початковому кольору, і якщо не закріпити за відтінками різного значення, то не можна було б, не впадаючи в абсурд заперечити,  що протилежні градації відтінків одного кольору однакові. Відтак, припустімо, що особа насолоджувалася можливістю бачити протягом 30-ти років і добре знайома з усіма видами кольорів, за винятком одного конкретного відтінку синього, з яким не мала можливості ознайомитись раніше. Тепер розташуємо різні відтінки одного кольору, за винятком одного у порядку спадання від найнасиченішого до найлегшого, ясно, що рано чи пізно зустрінеться таке місце, де й потрібно розташувати цей невідомий відтінок. Скажімо, буде помітно, що є велика відстань поміж відомими відтінками, котра має бути заповнена. Тепер постає питання, чи можливо для неї, за допомогою своєї уяви, заповнити цю пустоту і сформувати ідею цього особливого відтінку, хоча вона ніколи не впливала на її відчуття? Скоріше за все, відповідь “так”, і це може слугувати доказом, що прості ідеї не завжди виводяться з відповідних їм відчуттів. Однак цей приклад настільки особливий і поодинокий, що навряд чи він впливає на цінність нашого спостереження і може змусити відмовитися від початкового загального припущення.

Але незважаючи на цей виняток, не було б помилково зазначати з цього приводу, що принцип первинності вражень щодо ідей повинен бути зрозумілий дещо по-іншому, а саме так, що наші ідеї є зображеннями наших вражень, а відтак, ми можемо формувати вторинні ідеї, які є  зображеннями первинних і походять лише з розуму. Це не стільки виняток з правила, скільки пояснення до нього. Ідеї продукують самозображення в нових ідеях, але первинні ідеї є такими, що походять від вражень, отже залишається істинним те, що всі ідеї походять, опосередковано або безпосередньо з відповідних їм вражень.

Отже – це перший принцип, який я проголошую у вченні про природу людини, і ми не повинні нехтувати ним лише через легкість з якою ми його вивели. В цьому сенсі примітно виглядає, що питання, яке стосується передуванню наших вражень нашим ідеям те ж саме навколо якого було так багато галасу раніше, тільки про нього говорили іншими словами. Це знаменита дискусія проте чи існують вроджені ідеї, чи всі ідеї походять з відчуттів? Можна спостерегти, що для доведення того, що ідеї протяжності і кольору не вроджені, філософи не роблять нічого, але, тим не менш, стверджують, що вони поставляються нашими відчуттями. Для того, щоб довести, що ідеї, пристрасті і бажання не вроджені, вони стверджують, що ми маємо попередній досвід цих емоцій в нас самих. Однак, якщо ми уважно поглянемо на їхні аргументи, ми побачимо, що вони абсолютно нічого не доводять, тому що ідеям насправді передують більш жваві сприйняття, з яких вони і утворилися і які репрезентують. Сподіваюся, що таке з’ясування питання унеможливить будь-які дискусії з цього приводу, і більше ніж раніше відобразить цей принцип в наших подальших роздумах.